Державні символи україни та військова символіка внутрішніх військ мвс україни: історія розвитку, зміст та значення мета icon

Державні символи україни та військова символіка внутрішніх військ мвс україни: історія розвитку, зміст та значення мета





назваДержавні символи україни та військова символіка внутрішніх військ мвс україни: історія розвитку, зміст та значення мета
Дата конвертації16.07.2013
Розмір174.89 Kb.
ТипДокументы
ДЕРЖАВНІ СИМВОЛИ УКРАЇНИ ТА ВІЙСЬКОВА СИМВОЛІКА ВНУТРІШНІХ ВІЙСЬК МВС УКРАЇНИ: ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ, ЗМІСТ ТА ЗНАЧЕННЯ


Мета:

Прослідкувати, як історично складалася державна та військова символіка України, навчити особовий склад пишатися й поважати національні символи нашої держави, дорожити символікою внутрішніх військ.


Час: 4 години.

Методи проведення: 2 години – розповідь; 2 години – активні методи.


Навчальні питання:

  1. Поняття, види та конституційне закріплення державних символів України.

  2. Державний Прапор України: історія становлення, опис та порядок використання.

  3. Державний Герб України: історичне підґрунтя, опис та порядок використання.

  4. Державний Гімн України: історія написання, зміст та порядок використання.

  5. Офіційна символіка органів внутрішніх справ України.


Література:

− Конституція України.

− Указ Президента України від 23.08.2004 № 987/2004 „Про День Державного Прапора України”.

− Указ Президента України від 28.01.2002 № 75/2002 „Про символіку внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України”.

− Грушевський М. “Історія України”, 2 видання, Либідь, 1992.

− Субтельний О. “Україна. Історія”, 2 видання, 1992.

− Журнал “Пам’ятки України”. Книга 1 “Національна символіка України”.


Вступ


Український народ, виборюючи протягом багатьох століть свою незалежність, відтворював водночас і її символи. Сьогодні ми, як і кожна цивілізована країна, маємо власні державні символи, що увібрали вікові, тисячолітні традиції та презентують її на міжнародній арені.


І


Державні символи – це встановлені конституцією або спеціальними законами особливі, як правило, такі, що історично склалися, зовнішні офіційно-відмітні, ідентифікаційні знаки конкретної держави, які уособлюють її національний суверенітет, самобутність та іноді несуть певний ідеологічний зміст.

Символи держави передбачають повагу до них з боку громадян та офіційних осіб, а також іноземних громадян та офіційних осіб інших держав. Як виразники суверенності держави вони висловлюють повагу народу до своєї держави, здатність сприяти патріотичному вихованню.

Державі належить монопольне право на встановлення своїх символів (атрибутів). Вони, як правило, визначаються основними законами держав, а їх докладне писання і правовий режим використання регламентуються спеціальними законами або іншими актами загальнонаціонального значення. До них звичайно відносять державний прапор, герб, гімн, іноді кольори, штандарт глави держави, державну печатку.

В Україні державними символами згідно з положенням частини першої статті 20 Конституції є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України, які концентровано виражають провідну роль української нації у становленні держави. Як виразники суверенності Української держави вони висловлюють повагу Українського народу до своєї держави, здатність сприяти патріотичному вихованню громадян України.

Особливу значущість цих символів для розбудови Української держави законодавець підкреслив, передбачивши в час­тині шостій ст. 20 Конституції, що їх опис та порядок використання встановлюються законом, котрий приймається не менш як дво­ма третинами від конституційного складу Верховної Ради Украї­ни. Однак на сьогодні прийнято тільки один такий закон – Закон України «Про Державний Гімн України». Питання, пов'я­зані з Державним Прапором України і Державним Гербом Украї­ни, регулюються підзаконними нормативно-правовими актами.

Державний Прапор, Державний Герб і Державний Гімн Ук­раїни знаходяться під захистом вітчизняного законодавства. Пуб­лічна наруга над державними символами тягне за собою кримі­нальну відповідальність (ст. 338 Кримінального кодексу України).

ІІ


Державний прапор – це певного кольору полотнище, яке є одним з основних символів, відмітних знаків суверенної держави.

Згідно з частиною другою ст. 20 чинної Конституції України Державним Прапором України є стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів. Затвердження синьо-жовтого Держав­ного Прапору України відтворило в собі національну символіку в галузі прапорництва, що має більш як тисячолітню історію та бере початок з Київської Русі, де найбільш поширеними державними кольорами були синій, червоний, жовтий, блакитний. Синьо-жов­тий колір символізує в образі чистого неба і чистого лану миро­любність Української держави і має міцні історичні коріння.

Прапори синього і жовтого кольорів використовувались окремими полками і сотнями Війська Запорізького під час Визволь­ної війни (1648−1654 рр.) під проводом Б. Хмельницького. Тради­ція поєднувати жовтий і синій кольори була характерна й для гербів тогочасних міст України. Прапори з синьо-жовтими кольо­рами активно використовувалися в період відзначення та святку­вання ювілеїв Тараса Шевченка в 1911 і 1914 рр.

Жовто-синій колір мав перший прапор Української Народ­ної Республіки. В 1917 р. синьо-жовтий прапор був державним символом Західно-Української Народної Республіки, а в 1939 р. стверджений як державний для Карпатської України.

Вперше в новітній історії нашої держави національний прапор України був офіційно піднятий 24 липня 1990 р. Він був розміщений перед будівлею Київської міськради на Хрещатику поряд з червоно-синім прапором УРСР. Ця подія по праву заслуговує особливого місця в історії, тому і отримала в 2000 р. статус державного свята − День національного прапора. Саме ця подія і визначила майже на рік дату проголошення незалежності України. 4 вересня 1991 р. національний синьо-жовтий прапор було піднято у Києві над будинком Верховної Ради України. Однак тільки 18 вересня 1991 р. синьо-жовтий прапор був офіційно узаконений постановою Президії Верховної Ради України. В цьому документі, зокрема, йшлося: «До ухвалення Конституції України дозволити в протокольних заходах використовувати жовто-блакитний прапор». Двобарвне полотнище не мало в той період статусу державного, проте повсюдно замінило червоно-синій прапор УРСР.

Як державний символ України національний прапор був ос­таточно затверджений постановою Верховної Ради України від 28 січня 1992 р. «Про Державний Прапор України». У цьому документі проголошувалося, що Державний Прапор України являє собою прямокутне полотнище, яке складається з двох рівних за шириною горизонтально розташованих смуг: верхньої – синього кольору, нижньої – жовтого кольору, із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3. Аналогічна за змістом норма була відтворена і в Конституції України 1996 р.

Державний Прапор України постійно піднімається на будів­лях: Верховної Ради України, Резиденції Президента України, Кабінету Міністрів України, вищих судових органів, Прокуратури України; державних місцевих адміністрацій і органів місцевого самоврядування; дипломатичних представників і консульських установ в іноземних країнах відповідно до норм міжнародного права, правил дипломатичних протоколів і традицій країни перебування.

Державний Прапор України піднімається на військових кораблях та інших суднах Військово-Морського Флоту; під час офіційних церемоній, що проводяться органами державної влади і органами місцевого самоврядування; в місцях постійної дислокації військових частин і окремих підрозділів Збройних Сил України та інших військових формувань.

У дні державних свят України Прапор вивішується на будівлях громадських об'єднань, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, а також на житлових будинках.

Державний Прапор України постійно встановлюється в залі засідань Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, в залах судових засідань, на транспортних засобах Президента України та інших вищих посадових осіб; у робочому кабінеті Президента України та інших приміщеннях, що призначаються для проведення з його участю урочистих заходів, робочих кабінетах керівників центральних та місцевих органів влади, глав місцевих органів самоврядування.

Зображення Державного Прапора України наносяться на повітряні судна України; космічні апарати, що запускаються Україною. Вони використовуються також як бортові знаки державної належності кораблів, катерів і суден Державної прикордонної служби України.

Державний Прапор України піднімається в дні офіційно оголошеного трауру. В цих випадках у верхній частині флагштоку (мачти) Державного Прапора України кріпиться чорна стрічка, довжина якої дорівнює довжині полотнища прапору. На знак жалоби Державний Прапор України приспускається.

Державний Прапор України може використовуватися як елемент або геральдична основа державних нагород України, а також геральдичних знаків — емблем і прапорів органів державної влади, органів місцевого самоврядування.

Про те, що цьому державному символу надається особливе значення, свідчить встановлення поряд із загальною кримінальною відповідальністю за публічну наругу над усіма державними символами окремої відповідальності за публічну наругу над офі­ційно встановленим або піднятим прапором іноземної держави (ч. 2 ст. 338 Кримінального кодексу України), за підняття Держав­ного Прапора України на річковому або морському судні без пра­ва на цей Прапор (ст. 339 Кримінального кодексу України).

ІІІ


Державний Герб України − це встановлений Конституцією України символічний знак, який у графічних і кольорових зобра­женнях відображає наступництво гербової символіки української державності на різних етапах її розвитку. Високе призначення Державного Герба України – бути носієм національної гербової символіки – чітко виражено в третій і четвертій частинах статті 20 Конституції: в третій – названо складові частини великого Дер­жавного Герба України – малий Державний Герб України та герб Війська Запорізького; в четвертій − головним елементом вели­кого Державного Герба України затверджено знак княжої дер­жави Володимира Великого, який поіменовано малим Держав­ним Гербом України.

Таким Знаком Княжої Держави, як відомо, був тризуб, який у період правління в Київській Русі князя Володимира Святославовича (980−1015), названого Вели­ким, виконував функцію Державного Герба. Як знак державної влади тризуб використовувався київськими та іншими князями протягом декількох століть. У березні 1918 р. Центральна Рада затвердила тризуб гербом Української Народної Республіки.

Що стосується герба Війська Запорізького («козак з мушке­том»), то його походження пояснюється тим, що на прапорах козацьких сотень, полків найпоширенішим було зображення ко­зака з шаблею, мушкетом, що й стало прообразом герба Війська Запорізького.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 19 лю­того 1992 р. «Про Державний Герб України» малий Державний Герб України – це тризуб кольорового (золотистого) та чорно-білого зображення, розташований на тлі синього кольору.

Цією постановою передбачено, що зображення малого Дер­жавного Герба України поміщується на печатках органів державної влади і державного управління, бланках державних установ, грошових знаках та знаках поштової оплати, службових посвідченнях з обов'язковим додержанням пропорцій зображення герба. Порядок створення та використання зображень герба у кожному випадку повинен передбачатися відповідними норма­тивно-правовими актами. Малий Державний Герб України поміщується на печатках, бланках та інших документах вищих, центральних та місцевих органів державної влади, органів місцевого самоврядування та інших органів, організацій і установ незалежно від форм влас­ності, якщо вони наділені державно-владними повноваженнями.

Державний Герб України повинен поміщуватися на докумен­тах, що посвідчують особу громадянина України, а також на інших документах загальнодержавного зразка, що видаються органами, установами, організаціями державної влади; на дер­жавних нагородах і відповідних їм документах на них; на форме­ному одязі, встановленому для осіб, що перебувають на вій­ськовій або іншій державній службі (в тому числі й для працівників ОВС), як відмітний знак та ін.

Державний Герб України поміщується на фасадах будівель офіційної резиденції Президента України, офіційних резиденці­ях органів державної влади та органів місцевого самоврядування; в залі засідань Верховної Ради України, Кабінету Міністрів Украї­ни, судових органів; в робочих кабінетах Президента України, ке­рівників органів державної влади, глав органів місцевого само­врядування та в інших офіційних місцях.

Коли йдеться про державний герб, то у світовій практиці не усталилося суворої регламентації засад його творення. Це, так би мовити, „національний продукт" − віддзеркалення специфіки геральдичних традицій, що примхливо фокусують своєрідні риси історичного розвитку певної країни.

Для прикладу, в Італії, якщо виходити з жорстких геральдичних канонів, герба немає зовсім. Його функції виконує державна емблема цілком умовного геральдичного характеру, що поєднує зображення трибка i п'ятикутної зірки, оповитих дубовою i лавровою гілками, тоді як морські прапори країни й президентський штандарт прикрашає геральдична варіація на тему відзнак Венеції, Генуї, Aмальфи та Пізи. Самобутній спосіб геральдичної презентації обрала й Франція, що послуговується двома знаками: загальновідомою емблемою з лікторським пучком i орденом Почесного легіону та щитом, у якому поєднано герби всіх департаментів країни. Натомість деякі європейські держави, як-от Швеція, віддають перевагу, образно кажучи, „класичному варіантові", використовуючи малий i великий герби. Історія знає непоодинокі випадки функціонування водночас трьох державних гербів: великого, середнього i малого, як це, скажімо, практикувалося в Російській імперії, а в період між світовими війнами − у Чеській Республіці.

Не менш специфічним у сфері державної символіки виявився й шлях України. Не розглядаючи його докладно, тут коротко спинимося лише на традиції побутування великого i малого державного гербів, за якою вже майже сторічна історія.

Правовий прецедент використання великого i малого державних гербів УНР створив закон, ухвалений Центральною Радою 22 березня 1918 р. Обидва знаки мало різнилися композиційно. З самого початку вони стали об'єктом аргументованої критики В. Mодзалевського i Г. Нарбута. Ці авторитетні знавці геральдики висловили слушний закид авторові − відомому митцеві професорові В. Kричевському, що він, малюючи герб, робив це тільки як художник, „не звертаючи ніякої уваги на вимоги геральдики i навіть цілком незнайомий з нею". Згодом їх підтримали й інші фахівці, які вбачали основні хиби гербів у різному відтворенні на кожному з них „знака Володимира", не геральдичному його оздобленні у вигляді ромбів, а також у невиразності орнаменту. Не був досконалим i сам березневий закон 1918 р., зокрема в його тексті не дано опису гербів, не зазначено їхніх розмірів тощо. На це вказав у праці „Історичні та правні основи українського державного герба" професор В. Tрембiцький. Прагнучи заповнити наявні в законі прогалини, автор сформулював приписи технічного оформлення українського державного герба i радив, як це узвичаєно у світовій практиці, з пошаною i „повною точністю" відтворювати державні символи.

Великий i малий герби 1918 р. стали першим втіленням ідеї дуалізму українського державного герба, яка згодом набула свого розвитку. Так, наприкінці 30-x рр. XX ст. відомий український геральдист M. Битинський на замовлення Уряду УНР в еміграції розробив проект державних відзнак України, серед них великого, середнього й малого державних гербів. Лейтмотивом цієї праці − справжнього шедевра українського геральдичного мистецтва − стала соборність українських земель, що на час створення проектів перебували в складі різних державних утворень: Чеської Республіки, Другої Речі Посполитої, Румунського королівства, СРСР. Проекти M. Битинського здобули суспільне визнання й прихильність. Вони є визначною пам'яткою української геральдичної культури та політичної історії.

Нову сторінку української геральдики відкрила ухвалена 19 лютого 1992 р. Верховною Радою України постанова „Про Державний Герб України", якою затверджено „Тризуб як малий герб України" i головний елемент великого герба. Ця ухвала найвищого законодавчого органу засвідчила не тільки тривалість та історичну вагу нашої геральдичної i мистецької традиції, але також реалізоване в гострій політичній боротьбі прагнення національно-державницьких сил забезпечити правову й політичну спадкоємність різних форм української державності.

Основи ідейної конструкції чільного атрибуту держави заклала ст. 20 Конституції України 1996 р. Вона визначила обов'язковими складовими майбутнього великого Державного Герба малий Державний Герб України (як його головний елемент) i герб Війська Запорізького.

На виконання постанови Верховної Ради „Про державні символи України" від 3 вересня 1996 р. i постанови Кабінету Міністрів України від 2 листопада 1996 р. „Про проведення конкурсу на кращий ескіз великого Державного Герба України i кращий текст Державного Гімну України" спеціально створена Державна комісія з підготовки та проведення конкурсу на кращий ескіз великого Державного Герба України 11 червня 1997 р. схвалила проект, підготовлений авторським колективом у складі M.Ф. Дмитрiєнко, О.A. Iваxненка, В.С. Miтченка, Ю.K. Савчука.

Як основні елементи головного символу країни обрано ті, що відображають історичний шлях нашої державності й водночас відповідають канонам світової геральдики та правовим нормам. Зокрема, відповідно до вимог Конституції України автори в центрі композиції розмістили малий Державний Герб України.

Таке ідейне, геральдичне й графічне вирішення потребувало логічного доповнення, що мало створити виразніше історичне тло, повніше розкрити головний зміст державної символіки. Його формують, як того вимагає конституційна норма, герб Війська Запорізького, а також герб Галицько-Волинської держави. Тож композиція великого Державного Герба України відводить козакові з мушкетом i золотому левові почесну роль щитотримачів, немовби охоронців i спадкоємців державного герба княжої доби.


ІV


Державний гімн – це урочистий національний поетико-музичний твір, що представляє вітчизну, історичні події та їх героїв і в силу цього визнаний у встановленому порядку одним із символів держави.

Музична редакція, опис, текст, а також порядок використання Державного Гімну України затверджені Законом України від 6 берез­ня 2003 р. «Про Державний Гімн України». Згідно з ст. 1 цього Закону «Державним Гімном України є національний гімн на му­зику М. Вербицького зі словами першого куплету та приспіву твору П. Чубинського...». Як поетико-музичний твір урочистого характеру Державний Гімн України відображає патріотизм україн­ського народу, його державницькі та суспільні ідеали.

Хоча в Україні в XIX ст. було створено чимало національних гімнів, у тому числі на слова І. Франка і Т. Шевченка, жоден не став державним ні в Українській Народній Республіці, ні в Українській Радянській Соціалістичній Республіці.

Прообразом Державного Гімну України став національний гімн «Ще не вмерла Україна», створений у 60-х роках XIX ст. відомим українським поетом, етнографом та фольклористом Павлом Чубинським (1839−1884), музику до якого написав український композитор і диригент Михайло Вербицький (1815−1870). У зв'язку з проголошенням державної незалежності України Ука­зом Президії Верховної Ради України від 15 січня 1992 р. «Про Державний Гімн України» було затверджено музикальну редак­цію Державного Гімну України, авторство якої належить М. Вербицькому. Закон України «Про Державний Гімн України» затвер­див текст гімну на слова П. Чубинського, але взяв із нього тільки перший куплет та приспів.

Закон України «Про Державний Гімн України» встановлює, що урочисті заходи загальнодержавного значення розпочинають­ся і закінчуються виконанням Державного Гімну України, а його музичне виконання здійснюється під час проведення офіційних державних церемоній та інших заходів. До числа урочистих за­ходів, коли виконання Державного Гімну України є обов'язко­вим, належать: вступ на посаду Президента України після скла­дання ним присяги; відкриття і закриття сесій Верховної Ради України, сесій міських рад народних депутатів; вступ на посаду глав органів державної влади і органів місцевого самоврядуван­ня та інші заходи подібного характеру. Офіційними церемоніями є підйом Державного Прапора України, зустріч глав іноземних держав та ін. При офіційному виконанні Державного Гімну Ук­раїни всі присутні вислуховують його стоячи, чоловіки − без го­ловних уборів. Коли виконання Державного Гімну України суп­роводжується підняттям Державного Прапора України, то при­сутні при цьому повертаються до нього обличчям.

Державний Гімн України може виконуватись при відкритті пам'ятників і пам'ятних знаків; врученні державних нагород Ук­раїни; відкритті і закритті урочистих зборів, присвячених держав­ним святам України, та ін.

Незалежно від варіантів виконання Державного Гімну Украї­ни він повинен виконуватись у точній відповідності із затвердже­ними редакцією та текстом.

Державний Гімн України кожного дня транслюється держав­ними, телевізійними і радіомовними компаніями перед початком і по закінченню передач, а якщо це цілодобове мовлення, то о 5.30 в робочі дні (понеділок − п'ятниця), у 6.00 по суботах і неділях, і у 24.00. В новорічну ніч − після трансляції бою годинника о 24.00.

V


Військова символіка має дуже давне коріння, бере свій початок від племінних тотемів (знаків). Епоха Середньовіччя дає розвиток лицарським емблемам − гербам. Закутого в залізні лати лицаря важко було упізнати − з'являється знак розрізнення, який, як правило, розміщували на щиті, шолом також прикрашали різними зображеннями − клейнодами, що стало основою гербового знаку.

Емблеми є відповідними символічними фігурами, які уособлювали певні історичні традиції, передавалися з покоління в покоління.

В той же період почали створюватись відповідні гербові правила − "геральдичні закони", порушення яких вважалось більш ганебним, аніж поразка в борні.

Історично склалось, що емблеми завжди ілюстрували і до сьогодні продовжують уособлювати конкретні поняття або об'єкти. Емблема або герб військового формування − це результат відображання його конкретної діяльності.

Для військової емблематики діють майже тіж правила, хоч і умовні, що і для всієї геральдики.

Розроблений за всіма правилами геральдики герб (емблема) є знаком соціальної інформації, який згідно з культурно-історичною теорією знакових систем є штучним засобом впливу на поведінку.

Якщо герб (емблема) військового формування стає для кожного військовослужбовця предметом гордості, поваги, шанобливого ставлення, тоді процес реалізації військових традицій, норм необхідної поведінки буде набагато ефективнішим.

Усвідомлення того, що прапор − це не просто шмат матерії, а святиня, приходило на полі бою. Майорить знамено − тримається підрозділ; видно штандарт − живий командир, попереду перемога.

Створення системи військової символіки внутрішніх військ пов'язане з наказом міністра внутрішніх справ України від 2 березня 1998 року № 135 "Про затвердження символів та Положення про систему військової символіки внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України".

У констатуючій частині наказу записано, що метою введення офіційних символів внутрішніх військ МВС України є формування військово-геральдичної системи, збереження та розвиток історичних військових традицій, підвищення престижу та виховання почуття гордості за службу у внутрішніх військах. Цим наказом також затверджено положення про систему військової символіки у ВВ МВС України, яку складають такі військово-геральдичні знаки:

  • герб внутрішніх військ МВС України та герби з'єднань та частин. Герб складає основу військово-геральдичної системи військ;

  • прапор внутрішніх військ МВС України − почесний знак, що вказує на належність управлінь, з'єднань, військових частин до внутрішніх військ МВС України, та бойові прапори з'єднань та частин військ;

  • нарукавні знаки (шеврони);

  • нагрудні знаки;

  • емблеми;

  • знаки на головних уборах;

  • розпізнавальні знаки на військову техніку.

Указом Президента України від 28 січня 2002 року № 75/2002 „Про символіку внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України” затверджено емблему та прапор та порядок використання символіки, а також установлено, що з'єднання, військові частини та навчальні заклади внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України можуть мати власні Бойові прапори.

Емблема внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України являє собою прямий рівносторонній хрест з розбіжними кінцями крапового кольору й пружками білого металу. У центрі хреста вміщено зображення емблеми Міністерства внутрішніх справ України.

Прапор внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України являє собою прямокутне полотнище синього кольору із співвідношенням сторін 2:3. У центрі полотнища розміщено зображення емблеми внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України.

Висота емблеми становить 2/3 висоти полотнища, а ширина − 1/2 ширини полотнища. Обидві сторони полотнища ідентичні.

Емблема та прапор внутрішніх військ є офіційними відмітними символами, що вказують на належність до внутрішніх військ.

Емблема внутрішніх військ використовується на прапорі, в емблемах управлінь територіальних командувань, з'єднань, військових частин та вищих навчальних закладів, у вигляді знаків розрізнення на форменому й спеціальному одязі військовослужбовців, бланках службової документації, печатках, транспортних і спеціальних засобах, будинках і спорудах внутрішніх військ.

Прапор внутрішніх військ установлюється в кабінеті командувача, в місцях розташування внутрішніх військ.

Відтворення зображень емблеми та прапора внутрішніх військ може бути виконано в одноколірному варіанті і допускається у пропорціях, що відповідають меті їх застосування.

Зображення символіки внутрішніх військ допускається при оформленні будинків і споруд, на друкованій, інформаційній та сувенірній продукції, відомчих заохочувальних відзнаках, нагрудних знаках військовослужбовців внутрішніх військ, кіно-, відео- і фотоматеріалах, що видаються (виготовляються) Головним управлінням внутрішніх військ або на його замовлення.

В інших випадках використання символіки внутрішніх військ та порядок її виготовлення визначаються Міністром внутрішніх справ України.

Висновок


Таким чином, формування української державної та військової символіки має глибокі історичні корені. Історію не можна повернути назад. А тому ніяка ідеологія не зможе ніколи викинути з минулого народу жодної сторінки, особливо ті, які пов'язуються з боротьбою за свободу й незалежність. Герб-тризуб, синьо-жовтий Прапор, Гімн на музику М. Вербицького − будуть далі кликати до відродження національної самосвідомості, до творення нового життя, бо відродження − це виведення невмирущих цінностей від витоків народу на рівень культури світової цивілізації.

Формування військових традицій у внутрішніх військах необхідно розпочинати з таких елементів, як пошана та любов до Прапора, Герба, Гімну, як символів державності та соборності України. Потрібно докласти всіх зусиль, щоб нарощувати й зберегти славні традиції внутрішніх військ, бо тільки гідна своєї спадщини людина може бути надійним захисником Батьківщини.


Додати документ в свій блог або на сайт
Ваша оцінка цього документа буде першою.
Ваша оцінка:

схожі:

Державні символи україни та військова символіка внутрішніх військ мвс україни: історія розвитку, зміст та значення мета icon20 років на варті правопорядку. Створення, становлення та розвиток внутрішніх військ незалежної україни мета

Державні символи україни та військова символіка внутрішніх військ мвс україни: історія розвитку, зміст та значення мета iconПоняття та зміст конституційних засад розвитку системи органів внутрішніх справ україни

Державні символи україни та військова символіка внутрішніх військ мвс україни: історія розвитку, зміст та значення мета iconЗміст освіти та державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки з освітньої галузі "історія україни"
Навчальна програма вступного випробування з історії України для абітурієнтів, які вступають на освітньо-кваліфікаційний рівень «молодший...

Державні символи україни та військова символіка внутрішніх військ мвс україни: історія розвитку, зміст та значення мета iconМіністерство внутрішніх справ україни національна академія внутрішніх справ навчально-методичні матеріали з дисципліни історія держави та права зарубіжних країн

Державні символи україни та військова символіка внутрішніх військ мвс україни: історія розвитку, зміст та значення мета iconМіністерство внутрішніх справ України національна академія внутрішніх справ навчально-науковий інститут управління підготовка кадрів міліції (поліції): історія та сучасність матеріали міжвузівської науково-теоретичної конференції

Державні символи україни та військова символіка внутрішніх військ мвс україни: історія розвитку, зміст та значення мета iconДержавні будівельні норми україни система містобудівної документації склад, зміст, порядок розроблення, погодження та затвердження містобудівного обгрунтування

Державні символи україни та військова символіка внутрішніх військ мвс україни: історія розвитку, зміст та значення мета iconЛекції «виникнення І розвиток держави І права срср» Мета
Мета: сформувати уявлення про сутність радянської держави І радянського права та тенденції їх розвитку

Державні символи україни та військова символіка внутрішніх військ мвс україни: історія розвитку, зміст та значення мета iconДержавні будівельні норми україни система містобудівної документації (смбд). Склад, зміст, порядок розроблення, погодження та затвердження схем планування території сільради дбн б. 1-7: 2007

Державні символи україни та військова символіка внутрішніх військ мвс україни: історія розвитку, зміст та значення мета iconНародні символи України (рослини)

Державні символи україни та військова символіка внутрішніх військ мвс україни: історія розвитку, зміст та значення мета iconЛекції «виникнення І розвиток незалежних держав у центральній та східній європі» Мета
Мета: уявлення про загальний перебіг у напрямі розвитку держави І права у Центральній та Східній Європі протягом ХХ століття

Додайте кнопку на своєму сайті:
Навчання


База даних захищена авторським правом ©zakon-ua 2000-2013
звернутися до адміністрації | правовласникам | користувачам
zakon-ua.com

пошук